Статут ТОВ: алгоритм дій при приведенні у відповідність до нового законодавства

Комплексний аналіз норм законодавства, що стане чинним з 17.06.2018 року, тобто з моменту вступу в дію Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон) та змін, що вносить цей Закон у ряд нормативно-правових актів, свідчить про їх максимальну диспозитивність при укладанні основного документу товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) – Статуту.

Наразі визначимося з наступним:

  • Які положення законодавець зобов’язує зазначати у кожному статуті ТОВ.
  • Які положення законодавець зобов’язує зазначати у кожному статуті ТОВ, але викласти їх Учасники/Засновники можуть на власний розсуд.
  • Які положення законодавець не зобов’язує зазначати у кожному статуті ТОВ, але ці положення будуть корисні для Учасників/Засновників.
  • Перелік питань, рішення з яких повинні прийматися одностайно всіма Учасниками/Засновниками ТОВ, які мають право голосу з відповідних питань.

Насамперед зазначимо, які обов’язкові положення має містити статут ТОВ, відповідно до норм законодавства, що стане чинним з 17.06.2018р.

  • Найменування ТОВ повне та скорочене (за наявності), а також організаційно-правову форму
  • Мету і предмет діяльності ТОВ
  • Склад Учасників/Засновників
  • Розмір і порядок утворення Статутного капіталу
  • Розмір часток кожного з Учасників/Засновників та порядок внесення ними вкладів
  • Розподіл прибутків та збитків ТОВ
  • Порядок вступу до ТОВ та виходу з нього
  • Умови реорганізації та ліквідації ТОВ
  • Органи управління ТОВ, їх склад, компетенція, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність, або ¾ голосів, або кваліфікована більшість голосів 

Обов’язковими органами ТОВ визначено:

  • Загальні збори Учасників/Засновників
  • Виконавчий орган

Наразі наглядова рада не є обов’язковим органом ТОВ і може бути створена за бажанням Учасників/Засновників.

Такого органу як Ревізійна комісія оновлене законодавство не передбачає.

Ці основні положення статуту визначаються ч.1 ст.9 Закону; ч.4 ст.57, ч.3 ст.80, ч.2, 4 ст.82 Господарського кодексу України;  ч.1 ст.88, ч.3 ст.90 Цивільного кодексу України, які залишаються чинними.

Які положення законодавець зобов’язує зазначати у кожному статуті ТОВ, але викласти їх Учасники/Засновники можуть на власний розсуд.

  1. Встановити обмеження щодо зміни співвідношення часток Учасників/Засновників (ч.3 ст.12 Закону).
  2. Зазначити строк, протягом якого кожен Учасник/Засновник ТОВ повинен повністю внести свій вклад (ч.1 ст.14 Закону).
  3. Визначити додатковий строк, наданий для погашення заборгованості, якщо Учасник/Засновник прострочив внесення вкладу чи його частини (ч.1 ст.15 Закону).
  4. Встановити інші, ніж передбачені ст. 18 Закону:

– строки для внесення додаткових вкладів Учасниками/Засновниками;

– можливість Учасників/Засновників вносити додаткові вклади без дотримання пропорцій їхніх часток у Статутному капіталі;

– право лише певних Учасників/Засновників вносити додаткові вклади;

– виключити етап внесення додаткових вкладів лише тими Учасниками/Засновниками ТОВ, які мають переважне право;

  1. Встановити інший, ніж передбачено в Законі (ч.6 ст.20), порядок:

– реалізації переважного права Учасників/Засновників ТОВ;

– розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими Учасниками/Засновниками ТОВ;

– відмови від реалізації переважного права Учасників/Засновників ТОВ.

Законодавець надає право  встановити, що Учасники/Засновники ТОВ не будуть мати переважного права, а також обов’язок Учасника/Засновника ТОВ, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими Учасниками/Засновниками ТОВ.

  1. Встановити, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших Учасників/Засновників ТОВ (ч.2 ст.21 Закону).
  2. Закріпити власний строк, протягом якого може бути прийняте рішення щодо надання згоди на вихід Учасника/Засновника ТОВ, частка якого у Статутному капіталі становить 50 або більше відсотків (ч.3 ст.24 закону).
  3. Встановити інші строк, порядок, розмір та спосіб проведення розрахунків з Учасником/Засновником, що виходить з ТОВ, а також порядок вибору суб’єкта оціночної діяльності (ч.12 ст.24 Закону).
  4. Визначити період за який можуть виплачуватися дивіденди та встановити строк у який здійснюється їх виплата (ч.3 ст.26 Закону).
  5. Установити додаткові обмеження виплати дивідендів, крім тих, що передбачені Законом (ч.2 ст.27).
  6. Передбачити кількість голосів, яку має кожен Учасник/Засновник ТОВ на загальних зборах Учасників/Засновників ТОВ (ч.3 ст.29 Закону).
  7. Віднести до виключної компетенції загальних зборів Учасників/Засновників ТОВ вирішення будь-яких інших питань, окрім тих, що передбачені Законом (ч.4 ст.30).
  8. Встановити додаткові випадки скликання загальних зборів (ч.1 ст.31 Закону).
  9. Визначити орган, уповноважений на скликання загальних зборів Учасників/Засновників, відмінний від виконавчого органу ТОВ (ч.1 ст.32 Закону).
  10. Зазначити інший строк та спосіб повідомлення Учасників/Засновників ТОВ про проведення загальних зборів (ч.3, 4 ст.32 Закону).
  11. Викласти власний порядок ознайомлення з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах (ч.11 ст.32 Закону).
  12. За власним бажанням встановити місце проведення загальних зборів, відмінне від місцезнаходження ТОВ (ч.7 ст.33 Закону).
  13. Визначити порядок прийняття рішень загальних зборів шляхом відкритого голосування чи будь-яким іншим чином (ч.1 ст.34 Закону).
  14. Встановити іншу кількість голосів Учасників/Засновників ТОВ (але не менше, ніж більшість голосів), необхідну для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів, крім рішень, які відповідно до Закону приймаються одностайно (ч.5 ст.34 Закону).
  15. Закріпити можливість прийняття рішення загальних зборів Учасників/Засновників шляхом опитування; викласти додаткові питання, крім тих, що визначені законом, рішення з яких не може бути прийняте шляхом опитування; передбачити хто може виступати ініціатором опитування; встановити вимоги до засвідчення волевиявлення Учасників/Засновників під час опитування, у тому числі необхідність нотаріального засвідчення справжності підпису Учасників/Засновників; передбачити інші питання процедури проведення опитування (ч.1, 3, 4, 7, 10, 11 ст.36 Закону).
  16. На власний розсуд визначити вид виконавчого органу – одноособовий/колегіальний, його назву, порядок обрання членів колегіального виконавчого органу та його голови, порядок голосування – щодо кожного кандидата/списком/кумулятивним голосуванням/в іншому порядку (ч.4, 5, 6 ст.39 Закону).
  17. Встановити обмеження щодо суми, типу, предмета правочинів, для прийняття рішення щодо яких голова колегіального виконавчого органу має скликати засідання виконавчого органу ТОВ (ч.7 ст.39 Закону).
  18. Зазначити перелік питань, прийняття рішення щодо яких вимагатиме певної кількості голосів але більш ніж 50% усіх членів колегіального виконавчого органу (ч.8 ст.39 Закону).
  19. Закріпити можливість кожного або окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені ТОВ без довіреності або необхідність усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені ТОВ без довіреності виключно разом (ч.10 ст.39 Закону).
  20. Передбачити, що повноваження будь-якого з членів колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або будь-хто з них може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового члена чи тимчасового виконувача обов’язків (ч.13 ст.39 Закону).
  21. Викласти власний порядок здійснення оплати за проведення аудиту фінансової звітності ТОВ (ч.3 ст.41 Закону).
  22. Визначити коло осіб ТОВ, які є посадовими особами ТОВ (ч.1 ст.42 Закону).
  23. Зазначити підстави розірвання договору з посадовими особами ТОВ (ч.8 ст.42 Закону).
  24. Встановити особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами ТОВ на вчинення значних правочинів (ч.1, 3 ст.44 Закону).
  25. Визначити коло осіб, укладання правочинів з якими буде вважатися правочином із заінтересованістю та порядок надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість (п.4 ч.1, ч.2 ст.45 Закону).

У випадку, якщо зазначені положення не будуть визначені в статуті або статутом не буде встановлено інший ніж закріплено в Законі механізм їх реалізації, діятимуть норми Закону.

 

Які положення законодавець не зобов’язує зазначати у кожному статуті ТОВ, але ці положення будуть корисні для Учасників/Засновників.

За бажанням Учасників/Засновників ТОВ у статуті може бути передбачено:

  1. Розмір часток Учасників/Засновників ТОВ у Статутному капіталі можна додатково визначати у відсотках (ч.2 ст.12 Закону).
  2. Необхідність повідомлення Учасників/Засновників ТОВ про вихід Учасника/Засновника частка якого у статутному капіталі становить менше 50 відсотків, згода на вихід якого не вимагається (ч.1 ст.24 Закону).
  3. Засоби електронних комунікацій Учасників/Засновників (ч.5 ст.36 Закону).
  4. Утворення наглядової ради (ст.38 Закону).
  5. Можливість підписання статуту одним з Учасників/Засновників, якщо у загальних зборах прийняли участь усі учасники і уповноважили на таке підписання одного з Учасників/Засновників (ч.3 ст.11 Закону).
  6. Право Учасника/Засновника здійснювати управління ТОВ безпосередньо, без укладання трудового договору та без нарахування заробітної плати (ч.2 ст.65 ГКУ).

Учасники/Засновники можуть закріпити  в статуті будь-які інші важливі на їхню думку положення, виходячи зі своєї усталеної практики, особливостей здійснення діяльності тощо.

Перелік питань, рішення з яких повинні прийматися одностайно всіма Учасниками/Засновниками ТОВ, які мають право голосу з відповідних питань:

ч.4 ст.11 Закону – при певних обставинах реорганізації товариства.

ч.3 ст.12 Закону – обмеження щодо зміни співвідношення часток учасників.

ч.3 ст.13 – затвердження грошової оцінки вкладу у негрошовій формі.

ч.1 ст.14 Закону – строки внесення вкладів.

ч.7 ст.18 Закону – строки та умови внесення додаткових вкладів.

ч.6 ст.20 Закону – механізм реалізації переважного права учасників товариства.

 ч.2 ст.21 Закону – відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу.

 ч.12 ст.24 Закону –  строк, порядок, розмір та спосіб проведення розрахунків з учасником, що виходить з товариства, а також порядок вибору суб’єкта оціночної діяльності.

 ч.2 ст.25 Закону – укладення відплатного договору про набуття товариством частки у власному статутному капіталі.

 ч.2 ст.26 Закону – виплата дивідендів не грошовими коштами.

ч.10 ст.31 Закону – прийняття рішення з будь-якого питання без дотримання вимог, встановлених Законом та статутом товариства.

ч.5 ст.33 Закону – прийняття рішення з питань, не включених до порядку денного загальних зборів учасників.

ч.5 ст.34 Закону – прийняття рішень іншою кількістю голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно.

ч.2 ст.45 Закону – порядок надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість.

ч.2, 3 ст.104 ЦК – деякі питання реорганізації товариства.

Як і раніше усі рішення загальних зборів оформлюються протоколом. Підписи на протоколі, яким вносяться зміни у відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань засвідчуються нотаріально, так само як і підписи на статуті ТОВ. Підписувати протокол загальних зборів віднині може і директор ТОВ, який є учасником, як голова загальних зборів, проте підписати протокол можуть і усі учасники загальних зборів.

Необхідно звернути увагу, що положення вашого статуту з 17.06.2018р. діятимуть лише в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності Законом.

У разі внесення будь-яких змін до статуту протягом року з дня набрання чинності Законом  на реєстрацію державному реєстратору вже необхідно буде подати нову редакцію статуту. Тому, якщо ви плануєте внесення змін до статуту, необхідно буде привести його редакцію у відповідність до норм Закону.

Перереєстрація статуту з внесеними до нього змінами до 17.06.2019 року – безкоштовна.

Джерело: HolGroup

 

 

«Электронный суд» включили в 18 судах

С 4 июня вводится в тестовую эксплуатацию подсистема Единой судебной информационно-телекоммуникационной системы «Электронный суд», к которой уже подключены 18 пилотных судов:

— Киевский апелляционный административный суд;

— Апелляционный суд Одесской области;

— Киевский районный суд Одессы;

— Одесский апелляционный хозяйственный суд;

— хозяйственный суд Одесской области;

— Винницкий апелляционный административный суд;

— Винницкий окружной административный суд;

— Донецкий апелляционный административный суд, а также

— Голосеевский, Дарницкий, Деснянский, Днепровский, Оболонский, Печерский, Подольский, Святошинский, Соломенский и Шевченковский районные суды города Киева.

Соответствующее решение № 269 было принято ГСА 31 мая 2018 года.

Зарегистрировав с помощью ЭЦП «официальный адрес» на cabinet.court.gov.ua, пользователь может подать заявление в суд (система предложит шаблоны), внести приложения в электронном виде, оплатить судебный сбор. После проверки и формирования заявления, оно подписывается нажатием на кнопку и направляется в суд. В дальнейшем, по мере прохождения в суде заявления, через сервис будут приходить сообщения о результатах автораспределения, принятые судом решения, повестки, другие процессуальные документы.

Напомним, ГСА рекомендовано внедрить Единую судебную информационно-телекоммуникационную систему с 1 января 2019 года. До начала ее функционирования информация о вызове в деле ответчика, третьего лица, свидетеля, зарегистрированное место жительства (пребывания), местонахождение или место работы которого неизвестно, размещается непосредственно судом на его официальной странице веб-портала судебной власти.

Большая Палата ВС решила спор о ничтожности сделок неплатежеспособного банка

Отношения между сторонами хозяйственных договоров, в которых участвует банк, которого как руководитель представляет уполномоченное лицо Фонда, являются частноправовыми. В этих правоотношениях Фонд и его уполномоченное лицо, действуя от имени банка, не имеет никаких властных полномочий относительно другой стороны этих правовых сделок. Уполномоченное лицо Фонда не выступает в этих правоотношениях как самостоятельный субъект, а Фонд не приобретает самостоятельных прав и обязанностей, поскольку он действует на основании закона от имени банка

Большая Палата Верховного Суда рассмотрела дело № 910/12294/16 (производство № 12-9зг18) по иску финансовой компании к банку о признании недействительной односторонней сделки Банка, оформленной приказом уполномоченного лица Фонда о признании ничтожными заключенных между ними договоров; признании недействительным приказа в части признания ничтожными договоров; признании отсутствующим права банка совершать действия по применению последствий недействительности договоров, которые признаны ничтожными.

Решение было вынесено 11 апреля 2018 года. В нем разъяснено, как применять нормы права относительно ничтожности сделок неплатежеспособного банка и полномочий уполномоченного Фонда гарантирования вкладов физлиц.

Большая Палата изложила следующие заключения о применении норм права:

Отношения между сторонами хозяйственных договоров, в которых одной из сторон является банк, который выводится с рынка и от имени которого действует уполномоченное лицо Фонда или Фонд, является частноправовыми. Соответственно, споры о ничтожности сделок между субъектами хозяйствования являются хозяйственно-правовыми и должны рассматриваться судами хозяйственной юрисдикции. В этих правоотношениях Фонд или его уполномоченное лицо, действуя от имени банка, не имеют властных полномочий в отношении другой стороны этих сделок. Поскольку уполномоченное лицо Фонда не выступает в этих правоотношениях как самостоятельный субъект, а действует от имени банка, именно банк является надлежащим ответчиком по делу.

По результатам проверки, предусмотренной статьей 38 Закона «О системе гарантирования вкладов физических лиц», обнаруживаются сделки, которые являются ничтожными в силу предписаний (на основании) закона. Приказ (решение или другой документ) о ничтожности сделок является внутренним распорядительным документом банка как субъекта хозяйствования, выданным Фондом или уполномоченным лицом Фонда как руководителем Банка в пределах своих полномочий. Такой приказ не является односторонней сделкой.

Приказы (решения) о ничтожности сделок не могут устанавливать обязанности для третьих лиц, в том числе контрагентов банка, поэтому сам факт издания приказа о ничтожности сделки не может считаться нарушением прав другой стороны сделки.

Источник: ЮРЛИГА

Відновлення втрачених правовстановлюючих документів на об’єкти нерухомого майна

Майже кожна людина є власником об’єкта нерухомого майна (квартири, житлового чи садового будинку, земельної ділянки та ін..)

Трапляються випадки, коли правовстановлюючі документи на вказані об’єкти нерухомого майна втрачаються.

Виникає питання – як їх відновити, як підтвердити своє право власності на об’єкт нерухомого майна?

Варіанти відновлення втрачених правовстановлюючих документів залежать від того на підставі якого саме правовстановлюючого документа належить на праві власності об’єкт нерухомого майна (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу або дарування, державний акт на право власності на землю та ін..).

Розглянемо кожний варіант окремо:

Договір купівлі-продажу або інших договір, посвідчений нотаріально

Якщо право власності на об’єкт нерухомого майна підтверджується нотаріально посвідченим договором (купівлі-продажу, дарування, міни та ін..) або свідоцтвом про право на спадщину, то у разі втрати такого документу відновити його не викличе жодних ускладнень.

Найголовніше пам’ятати у якого саме нотаріуса був укладений даний договір або видано свідоцтво про право на спадщину, оскільки у справах нотаріуса зберігається примірник даного документу.

Глава 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р. регламентує порядок видачі дублікатів документів, які були видані або посвідчені нотаріусом.

Так, у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.

Видача дублікату утраченого або зіпсованого документа видається нотаріусом за місцем його зберігання.

У разі якщо зазначений нотаріус припинив свою діяльність або передав документи на зберігання до архіву, у такому випадку дублікат нотаріального документу видає Державний нотаріальний архів.

Таким чином, у разі втрати правовстановлюючого документу на об’єкт нерухомого майна, який був посвідчений або виданий нотаріусом, для отримання дублікату необхідно звернутись з відповідною заявою до нотаріуса, який даний документ посвідчив бо видав.

Свідоцтво про право власності

Ст. 27 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004р. передбачено, що державна реєстрація прав проводиться серед іншого і на підставі дублікатів свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією.

Відповідно до п. 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009р., у  разі  втрати  або  зіпсування  свідоцтва  про  право власності  на  квартиру  (будинок),  жилі приміщення у гуртожитку,
кімнату  в  комунальній  квартирі, за  письмовою  заявою  власника (співвласників) органом приватизації видається його дублікат.

Так, якщо право власності на об’єкт нерухомого майна підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, у разі втрати такого документа необхідно звернутись до органу приватизації з заявою про видачу дублікату втраченого свідоцтва.

У разі втрати свідоцтва про право власності, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією для отримання дублікату втраченого свідоцтва необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування або місцевою державної адміністрації.

Порядок отримання дубліката свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді або свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією зрозумілий.

А що робити, якщо втрачено свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органами державної реєстрації після 01.01.2013р.?

З 01.01.2013р. був змінений порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Повноваження щодо видачі свідоцтв про право власності на об’єкти нерухомого майна ( у т.ч. і земельні ділянки) були передані від органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій відповідним територіальним органам Міністерства юстиції України.

Ст. 18 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 01.01.2013р.) передбачала випадки, коли державним реєстратором видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Логічним є припущення, що у разі втрати свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором територіального органу Міністерства юстиції України, саме до зазначеного органу і потрібно звертатись з заявою про видачу дублікату зазначеного свідоцтва.

Але з 01.01.2013р. та до сьогоднішнього дня порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зазнав суттєвих змін.

Так, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містить чіткий перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності, а саме:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об’єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об’єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Як бачимо, серед вказаного переліку відсутній дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданий державним реєстратором територіального органу Міністерства юстиції України.

Вказане обумовлено тим, що починаючи з 01.01.2016р. державні реєстратори перестали видати свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Саме у зв’язку з виключенням повноважень щодо видачі свідоцтв пов’язана і відсутність повноважень щодо видачі дублікатів вказаних свідоцтв.

Виникає питання – яким чином підтвердити право власності на нерухоме майно у разі втрати свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором в період з 01.01.2013р. по 01.01.2016р.?

У даному випадку слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, у разі втрати свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором, для захисту свого порушеного права та підтвердження права власності на нерухоме майно потрібно звернутись до суду з відповідним позовом. Рішення суду по даній справі буде вашим новим правовстановлюючим документом на нерухоме майно.

Державний акт на право приватної власності на землю

Ст. 27 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004р. передбачено, що державна реєстрація прав проводиться серед іншого і на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

П. 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015р. №1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, реєстрацію якої проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв’язку із втратою, пошкодженням чи зіпсуванням відповідного Державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою подаються:

1)  копія примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого Державного акта;

2)  оголошення про втрату документа у друкованих засобах масової інформації за місцем розташування земельної ділянки, в якому повинні бути зазначені назва документа, його номер і дата видачі, на чиє ім’я виданий, яким органом (крім випадків пошкодження чи зіпсування документа).

Таким чином, для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, у разі втрати державного акту на право приватної власності на землю, необхідно першочергово звернутись з заявою про видачу дубліката  державного акту до територіального органу Держаного агентства земельних ресурсів України.

У разі, якщо ви з тих чи інших обставин не пам’ятає коли та ким був виданий той чи інший правовстановлюючий документ на нерухоме майно (у т.ч. земельну ділянку), для захисту свого права власності на нерухоме майно необхідно звертатись до суду з позовом про визнання права власності та вже в судовому засіданні доводити те, що саме ви є власником об’єкту нерухомого майна, відносно якого втрачені правовстановлюючі документи.

Автор: адвокат Наталія Семененко, Justum

Блокировка налоговых накладных: положительная налоговая история и критерии рискованности операций

Вадим Семененко, адвокат

В данном материале, как было обещано ранее, мы более детально остановимся на анализе критериев рискованности осуществления операций налогоплательщиками, а также показателей, по которым определяется положительная налоговая история налогоплательщика.

Положительная налоговая история, как способ защиты налогоплательщика.

Если по результатам мониторинга, НН / РК соответствует критериям рискованности осуществления операции (о которых речь пойдёт ниже), но налогоплательщик имеет положительную налоговую историю, регистрация такой НН / РК не останавливается. При этом, в случае признания налогоплательщика рискованным, даже положительная налоговая история ему уже не поможет. Но такой вариант возможен только в исключительных случаях, на основании решения комиссии ГФСУ.

Также читайте: Блокировка налоговых накладных: критерии рискованности налогоплательщика

Так что же всё-таки значит эта положительная история? Её наличие определяется согласно всё тех же критериев ГФСУ:

  • объем поставок, указанный плательщиком налога в НН/РК, зарегистрированных в Едином реестре налоговых накладных (далее — Реестр) в текущем месяце, с учетом представленных на регистрацию в Реестре НН/РК не превышает 150 000 гривен на одного покупателя — плательщика налога;

В данном случае речь идёт не о сумме НДС, указанной в НН/РК, а именно об объёмах поставок (т.е. стоимости товаров и услуг указанных в них).

  • объем поставок, указанный плательщиком налога в НН/РК, которые не подлежат предоставлению получателю (покупателю), зарегистрированных в Реестре за последние 6 месяцев, составляет более 50 процентов общего объема поставок товаров/услуг, указанного плательщиком налога в налоговых накладных/расчетах корректировках, зарегистрированных в Реестре;

Будем надеяться, что в данном критерии, как и в предыдущем речь идёт о календарном месяце, а объем поставок и соотношение будет определяться налоговиками по данным ЕРНН (а не по фактическим данным о хозяйственной деятельности плательщика налога).

  • товары/услуги, поставляемые (изготавливаемые) налогоплательщиком, а именно приобретение и поставка одного товара или услуги, указанного в НН/РК, зарегистрированных в Реестре, составляет более 50 процентов от общей суммы поставки товаров/услуг, указанным плательщиком налога в НН/РК, зарегистрированных в Реестре за последние 6 месяцев;

И снова вопросов больше чем ответов: как будет определяться показатель превышения 50 процентов? Действительно ли, и за поставками, и за покупками плательщика? Для производителей это условие вообще сложно выполнить, ведь объемы определяются, как и ранее, в разрезе кодов УКТ ВЭД и ГКПУ, а в них «на входе» одни коды, а на выходе — совсем другие.

  • налогоплательщик осуществляет на постоянной основе, в течение любых четырех отчетных месяцев из последних шести, регистрацию НН/РК в Реестре на поставку товаров/услуг с одним и тем же кодом товара/услуги согласно УКТ ВЭД/ГКПУ, по которым объем поставки составляет 20 процентов от общего объема поставок;

Так как определяющим моментом данного критерия является определение поставки «на постоянной основе», недостаточно будет достичь этого показателя один раз. Он будет рассчитываться ежемесячно. А значит, может ежемесячно меняться.

  • остаточная стоимость основных средств для плательщиков налога на прибыль на конец отчетного (налогового) периода (отчетный период определяется в соответствии с п. 137.4 и п. 137.5 статьи 137 НК Украины) составляет более 1 млн. грн. и отражена в отчетности, предельные сроки подачи которой предшествуют календарному дню расчета этого показателя при условии, что с 01.01.2017 руководитель и учредитель не изменялись;

Этот показатель будет рассчитываться исходя из последней поданной декларации, однако при одном условии: с 01.01.2017 г. руководитель и учредители плательщика НДС не менялись! Поэтому, чтобы иметь положительную налоговую историю и чтобы ваши НН/РК не блокировались, не задерживайте подачу декларации по налогу на прибыль!

  • наличие собственных (право собственности/пользования), арендованных земельных участков составляет более 200 га включительно или наличие арендованных земельных участков коммунальной и /или государственной собственности площадью не менее 0,5 га (по состоянию на 01.01.2018), которые задекларированы до 20.02.2018г.;

Если вы претендуете на положительную налоговую историю, не нарушайте сроки подачи декларации по плате за землю (конечно, если вы ее подаёте).

  • уплата единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование на одного работающего превышает сумму ЕСВ с минимальной заработной платы в 1,5 раза за последние 12 месяцев при условии, что с 01.01.2017 руководитель и/или учредитель плательщика не менялись;

Месяца будут учитываться календарные. Данные будут браться налоговиками из ежемесячного отчета по ЕСВ (приложение 4). Впрочем, поскольку в критериях говорится об «уплате», то не исключено, что будут анализироваться не только начисленные, но и уплаченные суммы ЕСВ. При этом, такой показатель будет учитываться в положительной налоговой истории только при одном условии: с 01.01.2017 г. руководитель и учредители плательщика НДС не менялись!

  • общая сумма уплаченных в предыдущем отчетном году сумм единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование и налогов и сборов (кроме суммы налога на добавленную стоимость, уплаченной при ввозе товаров на таможенную территорию Украины) налогоплательщиком и его обособленными подразделениями, которым представлена НН/РК на регистрацию в Реестре, составляет более 5 000 000 гривен.

К сожалению, пока неизвестно, что необходимо для того, чтобы налоговая история плательщика считалась положительной. Поскольку критериев достаточно много, надеемся, что и достижения одного из них будет достаточно. Впрочем, в самих критериях об этом не сказано, поэтому ждем соответствующих разъяснений от налоговиков.

Критерии рискованности осуществления операций

Сначала поговорим о критериях, знакомых нам с предыдущей истории блокировки НН/РК. Это три из четырех так называемых Критериев рискованности осуществления операций:

  1. объем поставки товара/услуги, указанный в НН/РК, которая (ый) подана на регистрацию в Реестре, равна либо превышает величину остатка, который определяется как разница объема приобретения на таможенной территории Украины такого товара/услуги (кроме объема приобретения товаров/услуг по операциям, освобожденным от налогообложения и подлежащим налогообложению по нулевой ставке) и/или ввоза на таможенную территорию Украины такого товара, указанного с 01 января 2017 года в полученных НН/РК, зарегистрированных в Реестре, и таможенных декларациях, увеличенного в 1,5 раза, и объема поставок соответствующего товара/услуги, указанного в НН/РК, зарегистрированных с 01 января 2017 года в Реестре, и преобладание в таком остатке (более 75 процентов общего такого остатка) товаров с кодами УКТ ВЭД и услуг по кодам согласно ГКПУ, перечень которых определен ГФС в соответствии с приложением, и отсутствие товара/услуги, указанного/указанной в налоговой накладной, которая подана на регистрацию в Реестр, в таблице данных плательщика налога как товара/услуги которые поставляются (изготавливаются) на постоянной основе.

Звучит очень знакомо, не так ли? Очень напоминает самый первый критерий из бывших, утвержденных Приказом Минфина № 567. Но обратите внимание, коэффициент 1,5 уже применяется не к разнице между приобретенными и проданными товарами/услугами, а к объему приобретения товаров/услуг, указанных в полученных от продавцов НН/РК или таможенных декларациях (мониторинг будет проводиться в разрезе кодов УКТ ВЭД и ГКПУ).

  1. отсутствие (аннулирование, приостановление) лицензий, выданных органами лицензирования, которые удостоверяют право налогоплательщика на производство, экспорт, импорт и оптовую торговлю подакцизными товарами (продукцией), определенными подпунктами 215.3.1 и 215.3.2 пункта 215.3 статьи 215 раздела VI НКУ, в отношении товаров, указанных налогоплательщиком в налоговой накладной, представленной на регистрацию в Реестре на дату составления такой налоговой накладной/расчета корректировки;

И снова — фактически слово в слово повторение второго критерия из бывших. Единственное, появилось уточнение — факт отсутствия лицензии будут проверять не на дату подачи НН/РК на регистрацию, а на дату их составления.

  1. расчет корректировка составлен поставщиком товаров/услуг к налоговой накладной, составленной на получателя — плательщика налога на добавленную стоимость, если предполагается изменение номенклатуры товара/услуги (для кодов товаров согласно УКТ ВЭД — изменение первых четырех цифр кода, а для кодов услуг в соответствии с ГКПУ — первых двух цифр кодов), при отсутствии такого товара/услуги, указанного/указанной в расчете корректировке, поданном на регистрацию в Реестре, в таблице данных плательщика налога как товара/услуги которые поставляются (изготавливаются) на постоянной основе;

Тоже очень знакомо — это похоже на третий бывший критерий. Но есть и разница: РК на изменение стоимости товара/услуги не будет блокироваться. И важное уточнение: избежать блокировки РК по этому критерию можно, если товар/услуга, в отношении которых он составлен, ранее были указаны в таблице данных налогоплательщика, как товар/услуга, которые поставляются (изготавливаются) на постоянной основе.

  1. отсутствие на дату составления НН/РК сведений (актуальной записи) в Реестре плательщиков акцизного налога с реализации горючего относительно субъекта хозяйствования, который регистрирует налоговую накладную на товар (горючее) с кодами УКТ ВЭД согласно п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодекса.

А вот и что-то новенькое — последний из Критериев рискованности осуществления операций. Отсутствие на дату составления НН/РК сведений (актуальной записи) в Реестре плательщиков акцизного налога с реализации горючего для плательщика НДС, подает на регистрацию в ЕРНН НН/РК на товар (горючее) с кодами УКТ ВЭД, указанными в пп. 215.3.4 НКУ.

Итак, прежде чем регистрировать НН/РК на горючее, а также прежде чем совершать сделку, которая подпадает под определение «первого события» согласно п. 187.1 НКУ, произведите регистрацию плательщиком акцизного налога!

 

Адвокат Семененко Вадим Геннадьевич, Justum