НАБУ против СБУ: спор вокруг подследственности

Статья Уголовного процессуального кодекса, регламентирующая порядок определения подследственности преступлений, подвергалась изменениям едва ли не два десятка раз. «Миссия каждого депутата — коснуться статьи о подследственности», — шутит директор НАБУ Артем Сытник. На его взгляд, бесконечное внесение изменений в ст. 216 УПК — не более чем спекуляция и попытка ограничить полномочия того или иного правоохранительного органа.

«Действующая редакция достаточно четко разграничивает компетенцию следственных органов. Но в то же время в некоторых силовых структурах все еще остаются подразделения, выполняющие теперь уже не свойственные этому органу функции, и эту ошибку нужно исправлять», — считает руководитель НАБУ.

Это мнение отнюдь не разделяют представители Службы безопасности Украины. «Служба безопасности Украины не наделена правом расследования экономических и коррупционных преступлений, однако в ее структуре есть подразделение по борьбе с коррупцией и организованной преступностью. Такая практика существует в ряде европейских стран, когда спецподразделения службы безопасности выявляют преступления и затем передают их в соответствии с подследственностью профильному правоохранительному органу», — заявил первый замглавы СБУ Павел Демчина.

По его словам, такая практика дает положительные результаты. За последние три года СБУ вручила 2147 уведомлений о подозрении лицам, совершившим коррупционные преступления. Приблизительно в 30% соответствующих уголовных производств на данный момент уже вынесены приговоры. На взятках «погорели» 25 судей, 119 сотрудников таможенной службы, 111 налоговиков, 423 сотрудника системы МВД, из них 38 — работники миграционной службы, в частности руководители территориальных управлений, подозреваемые в незаконном изготовлении паспортов.

В целом П. Демчина выступает против четкого разграничения полномочий правоохранительных органов и считает, что успеха в борьбе с преступностью можно добиться, лишь объединив усилия всех силовых ведомств: «Национальное антикоррупционное бюро вручило подозрение 36 судьям. В 20 случаях расследование проходило в сотрудничестве с СБУ, еще 14 раз на помощь пришел департамент защиты экономики МВД, и только двух преступников НАБУ поймало самостоятельно. Если забрать у всех правоохранителей полномочия, дублирующие функции НАБУ, статистика такой и останется — к ответственности будут привлечены единицы».

Своим мнением относительно того, нужно ли четкое разграничение компетенций и оправдано ли создание настолько разветвленной системы правоохранительных органов, в комментарии «Судебно-юридической газете» поделился и начальник департамента специальных расследований Генеральной прокуратуры Украины Сергей Горбатюк. На его взгляд, при реформировании системы правоохранительных органов законодателям, правоохранителям, практикам и ученым следовало бы, в первую очередь, собраться и определить ее каркас.

«Полномочия ведомств не должны пересекаться. Но в то же время нужна система сдержек и противовесов, чтобы все, условно говоря, следили друг за другом, боялись и не нарушали закон. У нас же все происходит как-то хаотично. Сначала мы создаем Национальное антикоррупционное бюро, фактически наделяя его полномочиями, более характерными для Государственного бюро расследований. Таким образом, обрезаем ГБР крылья, но продолжаем продвигать его создание. Все это происходит в ручном режиме, и каждый орган занимает какую-то узкую нишу. Цель реформы — улучшение защиты прав граждан и интересов государства, а у нас эта система только усложняется, возможно, за исключением случая с НАБУ».

Кроме того, создавая новые правоохранительные органы, необходимо продумывать положения относительно переходного периода и четко определять, когда они приступят к выполнению своих функций, а их предшественники прекратят осуществлять соответствующие полномочия. «Преступления совершаются каждый день, и их нужно расследовать. А у нас хотят все разрушить, а потом с нуля построить новое. Но как показывает практика, так не выходит, и все оканчивается плачевно», — резюмировал С. Горбатюк.

Источник: Судебно-юридическая газета

 

 

 

Ипотека не прекращается регистрационным действием нотариуса

Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 910/73/17 (производство № 12-67гс18) разъяснила, что государственная регистрация прав на недвижимое имущество и их обременений является официальным признанием и подтверждением государством фактов приобретения, изменения или прекращения прав на недвижимое имущество, обременений таких прав путем внесения соответствующих сведений в Государственный реестр вещных прав на недвижимое имущество.

То есть, внесение нотариусом в реестр записи о прекращении ипотеки является официальным подтверждением существования юридического факта прекращения ипотеки в соответствии с основаниями, предусмотренными положениями действующего законодательства, но такой факт не создается регистрационным действием нотариуса. Существование в реестре спорной записи о прекращении ипотеки не лишает ипотекодержателя права доказывать обстоятельства действительности такой ипотеки в суде. При этом своевременно обратиться в суд ипотекодержатель может только зная, что такое регистрационное действие было совершено. Поэтому так важно отслеживать статус объекта недвижимого имущества в реестре. Поставить свою недвижимость на мониторинг можно в SMS-маяке. Зарегистрированные пользователи оперативно узнают об изменениях в реестре недвижимости через SMS, электронное письмо или извещение в личном кабинете.

Постановление по делу № 910/73/17 было вынесено 23 мая 2018 года.

В пересматриваемом деле ипотека касаемо спорного имущества была зарегистрирована должным образом, и отсутствуют надлежащие и допустимые доказательства того, что эта ипотека была прекращена при определенных законодательством оснований на момент заключения договоров в отношении спорного имущества. Договоры, которыми были обоснованы правовые основания пользования спорными помещениями заключены в отношении имущества, переданного в ипотеку, без согласия ипотекодержателя, что приводит к их ничтожности и не создает других юридических последствий, кроме связанных с их ничтожностью.

Источник ЮРЛИГА

 

 

 

 

САУ разрабатывает возможность генерировать адвокатские ордеры через ЕРАУ

  На заседании Совета адвокатов Украины 1-2 июня было решено внести изменения в порядок ведения Единого реестра адвокатов Украины.

С этой целью была  создана специальная рабочая группа.

Изменения предполагается внести в положение о стажировке, положение о стажере.

Также предлагается проработать возможность автоматической генерации ордеров адвоката через сайт НААУ с надлежащими способами их защиты. Ожидается, что инновация будет способствовать унификации образца ордера и облегчит получение этих документов для адвокатов.

Источник:  ЮРЛИГА

Заключение ВС об ошибках при вынесении оправдательного приговора

Оправдательный приговор должен содержать формулировку обвинения, которое предъявлено подсудимому и признано судом недоказанным. Такое  заключение сделал ВС в постановлении №725/1900/13-к.

 

Верховний Суд

Іменем України

Ухвала

15 березня 2018 року м.Київ  №725/1900/13-к

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,
суддів: Могильного О.П., Наставного В.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2.02.2015 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15.03.2016 за обвинуваченням:

Особи 1, Інформація 1, уродженки Чернівців, яка проживає за Адресою 1;

Особи 2, Інформація 3, яка проживає за Адресою 2, громадянки України, раніше не судимої —

у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ст.27, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2.02.2015 вказаних осіб визнано винними в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, та звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК. Кримінальну справу за обвинуваченням Особи 1 та Особи 2 в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, закрито.

За ч.2 ст.364 КК Особу 1 та Особу 2 виправдано за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

За вироком суду Особу 1 визнано винною та засуджено за те, що вона, працюючи на посаді головного спеціаліста відділу кредитування філії Кельменецького відділення ВАТ «Державний ощадний банк України», будучи службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, 3.04.2009, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, на своєму робочому комп’ютері надрукувала та роздрукувала завідомо неправдивий документ — довідку на ім’я нотаріуса Кельменецької нотаріальної контори від імені керуючої Кельменецьким відділенням ВАТ «ДОБУ» Особи 2 про те, що Особа 3 станом на 3.04.2009 заборгованості за кредитом не має та просить зняти заборону на нерухоме майно, хоча на цю дату існувала заборгованість Особи 3 за кредитом у розмірі 203641,59 грн.

Особу 2 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, працюючи на посаді керуючої філії — Кельменецького відділення ВАТ «ДОБУ», будучи службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов’язками, підписала вказаний завідомо неправдивий документ, після чого скріпила його гербовою печаткою Кельменецького відділення ВАТ «ДОБУ».

Після цього вони подали цю завідомо підроблену довідку нотаріусу, який зняв заборону на відчуження зазначеного нерухомого майна.

Крім того, досудовим слідством Особа 1 і Особа 2 обвинувачувались у зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі банку та інтересам окремих громадян.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 15.03.2016 вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому посилається на те, що суди не дали оцінки доказам, які безпосередньо вказують на винуватість виправданих. Зазначає, що суд у мотивувальній частині вироку, виправдовуючи Особу 1 і Особу 2 за ч.2 ст.364 КК, не зазначив мотивів, з яких він відхилив докази обвинувачення, а тому вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст.334 Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. Апеляційний суд у свою чергу, не врахувавши доводів апеляційної скарги прокурора, всупереч вимогам ст.377 КПК 1960 р., не виправив допущених районним судом помилок і необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав частково та просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст.395 КПК 1960 р. касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості Особи 1 та Особи 2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК, та звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК, у касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст.323 КПК 1960 р. як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами ч.4 ст.327 КПК 1960 р. виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного в скоєнні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч.1 ст.327 КПК 1960 р. повинен бути мотивований судом.

Також мотивувальна частина виправдувального вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд, виправдовуючи Особу 1 та Особу 2 за ч.2 ст.364 КК за відсутністю в їх діях складу злочину, не дотримався зазначених вимог закону.

Так, суд першої інстанції не дав належного обґрунтування у вироку щодо прийняття одних доказів та відхилення інших, зокрема в частині умов укладення кредитного договору від 3.04.2009, добровільності погашення Особою 4 заборгованості за кредитами своїх родичів, а також щодо визначення розміру заподіяної прямої дійсної шкоди та розмежування розміру заподіяної шкоди як потерпілій Особі 4, так і ВАТ «ДОБУ», з урахуванням укладених цивільно-правових угод, а також щодо наслідків дій Особи 1 та Особи 2, які органом досудового розслідування були кваліфіковані як тяжкі.

Крім того, відповідно до положень ст.132 КПК 1960 р. у пред’явленому особі обвинуваченні повинно бути зазначено злочин, у скоєнні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини скоєння злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

У всякому випадку пред’явлення обвинувачення має бути конкретизованим і не містити суперечностей, що є умовою реалізації права обвинуваченого на захист від пред’явленого обвинувачення.

Прокурор, слідчий зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.

Суд, прокурор, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого.

Однак суд першої інстанції при розгляді справи

вказані вимоги кримінально-процесуального закону не врахував та не вжив заходів щодо забезпечення реалізації прав та обов’язків стороною як обвинувачення, так і захисту, у тому числі з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.

Таким чином, районний суд дійшов передчасних та необґрунтованих висновків щодо відсутності в діях Особи 1 та Особи 2складу злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК.

Апеляційний суд при перегляді справи в апеляційному порядку на вказані порушення уваги не звернув і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.377 КПК 1960 р., оскільки не проаналізував усіх доводів, наведених в апеляції прокурора, не дав на кожен з них вичерпну відповідь, не виклав мотивів і підстав відхилення апеляції.

На підставі вищевикладеного, оскільки судові рішення стосовно Особи 1 та Особи 2 не відповідають вимогам закону, вони підлягають скасуванню через істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, а справа — направленню на новий розгляд.

При новому розгляді необхідно врахувати наведене, ретельно дослідити всі докази у справі й дати їм належну оцінку, перевірити доводи сторони обвинувачення та захисту, наведені в апеляційній і касаційній скаргах, справу розглянути відповідно до вимог КК та КПК 1960 р. та залежно від установленого прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись стст.394—396 КПК 1960 р., пп.11, 15 розд.XI «Перехідні положення» КПК, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2.02.2015 та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15.03.2016 щодо Особи 1 та Особи 2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Источник: Закон и Бизнес

Большая Палата ВС решила спор о ничтожности сделок неплатежеспособного банка

Отношения между сторонами хозяйственных договоров, в которых участвует банк, которого как руководитель представляет уполномоченное лицо Фонда, являются частноправовыми. В этих правоотношениях Фонд и его уполномоченное лицо, действуя от имени банка, не имеет никаких властных полномочий относительно другой стороны этих правовых сделок. Уполномоченное лицо Фонда не выступает в этих правоотношениях как самостоятельный субъект, а Фонд не приобретает самостоятельных прав и обязанностей, поскольку он действует на основании закона от имени банка

Большая Палата Верховного Суда рассмотрела дело № 910/12294/16 (производство № 12-9зг18) по иску финансовой компании к банку о признании недействительной односторонней сделки Банка, оформленной приказом уполномоченного лица Фонда о признании ничтожными заключенных между ними договоров; признании недействительным приказа в части признания ничтожными договоров; признании отсутствующим права банка совершать действия по применению последствий недействительности договоров, которые признаны ничтожными.

Решение было вынесено 11 апреля 2018 года. В нем разъяснено, как применять нормы права относительно ничтожности сделок неплатежеспособного банка и полномочий уполномоченного Фонда гарантирования вкладов физлиц.

Большая Палата изложила следующие заключения о применении норм права:

Отношения между сторонами хозяйственных договоров, в которых одной из сторон является банк, который выводится с рынка и от имени которого действует уполномоченное лицо Фонда или Фонд, является частноправовыми. Соответственно, споры о ничтожности сделок между субъектами хозяйствования являются хозяйственно-правовыми и должны рассматриваться судами хозяйственной юрисдикции. В этих правоотношениях Фонд или его уполномоченное лицо, действуя от имени банка, не имеют властных полномочий в отношении другой стороны этих сделок. Поскольку уполномоченное лицо Фонда не выступает в этих правоотношениях как самостоятельный субъект, а действует от имени банка, именно банк является надлежащим ответчиком по делу.

По результатам проверки, предусмотренной статьей 38 Закона «О системе гарантирования вкладов физических лиц», обнаруживаются сделки, которые являются ничтожными в силу предписаний (на основании) закона. Приказ (решение или другой документ) о ничтожности сделок является внутренним распорядительным документом банка как субъекта хозяйствования, выданным Фондом или уполномоченным лицом Фонда как руководителем Банка в пределах своих полномочий. Такой приказ не является односторонней сделкой.

Приказы (решения) о ничтожности сделок не могут устанавливать обязанности для третьих лиц, в том числе контрагентов банка, поэтому сам факт издания приказа о ничтожности сделки не может считаться нарушением прав другой стороны сделки.

Источник: ЮРЛИГА