Вадим Семёнов Адвокат

адвокат Вадим Семенов

В 2016 році в реєстр судових рішень внесено вже більше двохста ухвал одеських слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. І це тільки в Одесі. І це без врахування ухвал про продовження строку тримання під вартою.

Можна із впевненістю сказати, що тримання під вартою — дуже популярний запобіжний захід.

Перед тим, як привести приклади судових ухвал слідчих суддів м. Одеси, процитую норми Конституції, КПК України, Конвенції про захист прав людини та практику ЕСПЛ.

Стаття 29 Конституції України —  Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини — Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Конвенція встановлює всього декілька випадків, в яких позбавлення свободи особи не буде вважатись свавільним. В частині кримінального досудового слідства це:

  1. b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;
  2. c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Справа «Квашко проти України» (п.67): метою п.1 ст.5 Конвенції є забезпечення того, щоб нікого не позбавляти свободи у свавільний спосіб.

Справа «Vasileva v.Denmark» (п.32): Пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає передусім, аби затримання було «законним», передумовою чого є, зокрема, дотримання процедури, встановленої законом. Тут Конвенція відсилає, по суті, до національного права і проголошує обов’язок дотримання відповідних матеріально-правових і процесуальних норм, одночасно вимагаючи, щоб позбавлення свободи відповідало меті статті 5, а саме  забезпеченню для відповідної особи гарантій проти свавілля.

 

Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює процедуру застосування такого запобіжного заходу,  як тримання під вартою.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Стаття 177 КПК України встановлює перелік ризиків, доведена наявність яких може бути підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу.

Частина 5 статті 176 КПК України встановлює виключення: якщо особа підозрюється у скоєні злочинів, передбачених статтями 109 — 114 1, 258 — 258 5, 260, 261 КК України, то її можна тримати тільки під вартою. Ця норма була введена наприкінці 2014 року. Чи відповідає вона нормам Конституції, Конвенції та принципам застосування запобіжних заходів? Вважаю, що ні.

Відповідно до ст. 194 КПК України Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Тобто слідчий, прокурор повинні надати, а слідчий суддя дослідити ДОКАЗИ обґрунтованої підозри, наявності ризиків за ст. 177 КПК та відсутність можливості застосування більш м’яких запобіжних заходів. Це повинні бути не просто твердження або припущення прокурора, а ДОКАЗИ!

І найголовніше.

Стаття 196 КПК України імперативно вказує, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя  повинен зазначити відомості про:

— обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;

— обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;

— посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.

Ось із цієї позиції спробуємо проаналізувати ухвали одеських слідчих суддів. Чи містять вони посилання на докази, які обґрунтовують існування ризиків за ст.177 КПК та недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів?

 

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

 

Суддя Юлія Федулєєва, ухвала від 12.08.2016 року, справа №520/9710/16-к.

В обґрунтування необхідності застосування запобіжного заходу тримання під вартою суддя в ухвалі зазначає: «Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя у відповідності до положення ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини враховує обставини кримінальних правопорушень та особу підозрюваного, а саме те, що ОСОБА_4 підозрюється в скоєнні тяжкого злочину із застосуванням насилля, не працює, не має постійного джерела прибутку, є громадянином іншої держави, не має реєстрації на території України, раніше судимий за злочин проти власності, у звязку з чим слідчий суддя приходить до висновку, що докази та обставини, на які посилаються слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що застосування більш м’якого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного».

Суддя не застосувала до підозрюваного заставу.

Суддя Ю. О. Федулєєва посилається на практику Європейського суду з прав людини. Однак, що дійсно ЕСПЛ пише в своїх рішеннях?

Cправа “Сулаоя проти Естонії”: «Суд відзначив, що сама лише відсутність у затриманого постійного місця проживання не є приводом для побоювань, що він може утекти. Так само як і відсутність у особи роботи та сім’ї не є доказом того, що вона схилиться до вчинення нових злочинів».

Справа «Мюллер проти Франції», справа «Клоот протии Бельгії»: «Щодо ризику повторного вчинення злочину, то посилання на минуле особи не може бути достатнім для виправдання відмови у звільненні».

Справа «Piruzyan v. Armenia», справа «S.B.C. v. The UK»: «Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції».

Справа «Becciev v. Moldova»: «Наявність переконливих доказів винності особи може мати значення, проте саме по собі воно не може виправдовувати тримання особи під вартою»

Суддя не послалась на жодний доказ, який би свідчив про існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів.

Таких самих «помилок» суддя допускається в ухвалах від 26.07.2016 р. у справі №520/8860/16-к,  від 13.07.2016 р. у справі № 520/4180/16-к,  від 14.07.2016 р. у справі 520/8166/16-к, від 15.07.2016 р. у справі №520/8220/16-к.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

Суддя Тонконоженко М.М., ухвала від 29.07.2016 р. у справі №520/6811/16-к

Суддя в ухвалі пише: «Враховуючи що ОСОБА_4 не працює, не одружений, тобто з урахуванням міцності його соціальних зв’язків за місцем мешкання, раніше судимий, був затриманий на підставі ухвали слідчого судді, вважаю, що існують ризики того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування, вчинити інше кримінальне правопорушення та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання винуватим, вважаю що прокурором під час розгляду клопотання надано достатньо матеріалів (доказів), які є достатніми для переконання що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.»

Суддя не зробив жодного посилання на конкретний доказ існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів. Зазначив тільки, що «прокурором надано достатньо доказів».

Аналогічні ухвали судді Тонконоженко М.М.: від 30.07.2016 р.  у справі 520/9141/16-к, від 01.08.2016 р. у справі №520/9157/16-к, від 01.08.2016 р. у справі №520/9160/16-к, від 05.08.2016 р. у справі №520/9344/16-к, інші.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

 

Суддя Непорада О.М., ухвала від 14.07.2016 року у справі №521/12337/16-к

В ухвалі зазначено: «Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 навмисних, кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 2 КК України, за які, у разі визнання винуватим, підозрюваному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком до 5 років, що є реальним ризиком, який дає достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування, суду, та, в свою чергу, згідно практики ЄСПЛ, на початковому етапі розслідування виправдовує тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).

Крім того, характер та обставини вчиненого злочину, який інкримінується ОСОБА_1, свідчить про наявність реального ризику, що за відсутності менш суворого запобіжного заходу, підозрюваний перебуваючи на свободі матиме можливість та буде незаконно впливати на свідків, потерпілого, схиляючи їх до викривлення показів.

Крім того, ОСОБА_1 раніше був засуджений за вчинення аналогічних злочинів, однак, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не встав, знову вчинив навмисні злочини проти власності».

Аналогічна ухвала судді від 12.07.2016 року у справі № 521/12122/16-к.

Обурює викривлене застосування суддею Непорадою О.М. практики ЄСПЛ.

Суддя вважає, що тяжкість злочину, в якому підозрюється особа, є достатньою підставою для позбавлення особи свободи (тримання під вартою).

В той же час ЕСПЛ неодноразово в своїх рішеннях («Becciev v. Moldova», «Свершов проти України», «Єлоєв проти України») зазначав, що тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.  

Суддя в ухвалах не робить посилання на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів. Тяжкість інкримінованого злочину – єдина підстава для взяття особи під варту.

Більш того, суддя Непорада О.М., будучи слідчим суддею, в своїх ухвалах ствердно заявляє про вчинення особою злочину, чим порушує ст. 62 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини (презумпцію невинуватості).

Очевидне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

Суддя Жуковський С.О., ухвала від 09 липня 2016 року у справі №521/12034/16-к.

Позбавлення особи свободи суддя обґрунтовує наступним: «Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може вдатися до спроб будь — яким чином перешкодити кримінальному провадженню.

Більш м’які запобіжні заходи, на думку слідчого судді не забезпечать належної поведінки підозрюваному.

Вказані обставини підтверджуються усіма матеріалами провадження».

Посилань на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів немає.

Аналогічні ухвали судді від 09.07.2016 р. у справі №521/12038/16-к, від 13.07.2016 року у справі №521/9585/16-к.

У всіх ухвалах обґрунтування викладене «під копірку». Що свідчить про формальне ставлення судді до вирішення питання позбавлення осіб свободи.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

Суддя Передерко Д.П., ухвала від 19.08.2016 року у справі №521/14343/16-к.

Своє рішення суддя обґрунтовує наступним: «При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує обставини передбачені ст.178 КПК України, а саме: відсутність у підозрюваного міцних соціальних зв’язків, оскільки ОСОБА_3 не має постійного місця роботи, постійного місця проживання. Слідчий суддя також враховує тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання винуватим (санкція статті 185 ч.3 КК України передбачає покарання до 6 років позбавлення волі). Вказані обставини, свідчать про наявність ризику того, що підозрюваний, перебуваючи на свободі може продовжити злочинну діяльність та вчиняти інші злочини корисливої спрямованості та може переховуватись від органів досудового слідства чи суду».

Суддя вважає, що докази, які прокурор надав в обґрунтування пред’явленої підозри, також можуть бути використані і для підтвердження існування ризиків (ст..177 КПК) та неможливості застосувати більш м’яких запобіжних заходів.

 

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

 

Суддя Попревич В.М., ухвала від 02.08.2016 року у справі №522/13449/16-к.

В даній ухвалі суддя не навів жодного доказу існування обґрунтованої підозри або ризиків за ст.177 КПК України. Попревич В.М. хоч і посилається на практику ЄСПЛ, однак, принципів цієї практики не додержується.

Ухвала від 11.08.2016 року у справі №522/14843/16-к.

Щодо наявності ризиків суддя написав наступне: «На даний час є всі підстави вважати, що підозрюваний будучи раніше судимим, вчинив повторно новий злочин, тим самим встановлена наявність ризику, передбаченого п. 5, ч. 1, ст. 177 КПК України, тобто може вчинити інше кримінальне правопорушення; а також п. 1, ч. 1, ст. 177 КПК України — може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, та як не має зареєстрованого місця проживання».  Це все. Жодних посилань на докази, що підозрюваний може переховуватись від органів слідства немає.

Ухвала від 05.08.2016 року №522/14534/16-к

Особа підозрювалась у скоєнні злочину за ст.15, ст. 185 ч.3 УК України – замах на крадіжку 8230,00 гривень.

Щодо обґрунтування ризиків суддя зазначив наступне: «У чинному законодавстві України, встановлений обовязок кожної особи реєстрації місця проживання, дане положення є обовязковим, не тільки з точки зору формування соціальної політики в конкретній адміністративно-територіальній одиниці, а і з метою забезпечення дотримання вимог законності, збереження правопорядку, та забезпеченням належної роботи правоохоронної системи, розшуком злочинців, осіб, які ухиляються від виконання судових рішень, таким чином, відсутність зареєстрованого місця проживання свідчить про наявність ризику передбаченого п.1ч.1 ст. 177 КПК України.

Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи».

Посилань на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів немає.

При цьому суддя посилається на справу «Летельє проти Франції». Однак, таких висновків в даному рішенні ЄСПЛ не зазначено. Якщо б суддя уважно вивчив це рішення, він дізнався, що дана справа стосувалася замовного вбивства, а не замаху на крадіжку 8230 грн. Більш того, в цьому рішенні ЕСПЛ визнав порушення урядом статті 5 Конвенції.

Аналогічну ухвалу суддя виніс 10.08.2016 року у справі №522/14709/16-к.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

Суддя Іванов В.В., ухвала від 10.08.2016 року у справі №522/12678/16-к

Суддя активно посилається на практику ЄСПЛ, однак не застосовує принципів цього суду.

Під достатніми підставами вважати, що існують ризики за ст.177 КПК, суддя розуміє: «Можливість призначення підозрюваній, у разі визнання її виною, покарання у вигляді позбавлення волі, а також дані про особу підозрюваної, зважаючи на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні тільки розпочалося, проводяться першочергові слідчі та оперативно-розшукові дії». Тобто початок досудового слідства є, на думку судді Іванова В.В., підставою для позбавлення особи свободи.

Посилань на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів немає.

Аналогічна ухвала була винесена цим суддею 15.07.2016 р. у справі №522/13007/16-к.

А в ухвалі від 15.07.2016 р. у справі № 522/13026/16-к суддя вказує: «Вина ОСОБА_3 ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, зокрема…..».

В даному випадку суддя переплутав обвинувальний вирок з ухвалою про обрання запобіжного заходу, чим порушив ст.62 Конституції України (презумпцію невинуватості).

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України, ст. 62 Конституції України.

 

Суддя Дерус А.В., ухвала від 31.08.2016 року у справі №522/16082/16-к

Суддя пише: «Застосування до затриманого підозрюваного більш мякого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що він, перебуваючи на свободі, може переховуватися від органів досудового розслідування чи суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню.

Доказами цього, є те що, ОСОБА_3 вчинив особливо тяжкий злочин»

Суддя встановив факт скоєння злочину вже на досудовому слідстві. Така позиція судді підтверджує абсолютне небажання судді Дерус застосовувати норми КПК, Конституції та Конвенції. При цьому суддя посилається на практику ЄСПЛ та вважає, що Європейський суд з прав людини вчинив би так само.

Аналогічні ухвали суддя виносив 30.08.2016 року у справі №522/16230/16-к та 22.08.2016 року у справі №522/15490/16-к.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України, ст. 62 Конституції України.

Суддя Коваленко В.М., ухвала від 11.08.2016 р. у справі №522/14720/16-к

Можливість позбавлення особи свободи суддя обґрунтовує наступним: «На цей час у кримінальному провадженні виконуються першочергові слідчі та процесуальні дії.  Зазначені обставини та можливість призначення підозрюваному у разі визнання його винним покарання лише у вигляді позбавлення волі, свідчать про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом здійснення впливу на свідків чи потерпілого, знищення речей, які мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Жоден із більш м’яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам на даному етапі досудового розслідування».

Суддя Коваленко так само як і суддя Іванов В.В. вважає, що виконання першочергових слідчих та процесуальних дій є підставою для позбавлення особи свободи.

Посилань на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів немає.

Аналогічні ухвали суддя виносив 18.07.2016 року у справі №522/13091 /16-к та 28.07.2016 року у справі №522/13972/16-к.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

 

Суддя Бобовський К.Ю., ухвала від 02.08.2016 року у справі № 523/10928/16-к.

Обгрунтування позбавлення особи свободи наступне: «Вина підозрюваного ОСОБА_2, згідно клопотання, підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами: протоколом допиту потерпілої ОСОБА_6, протоколом допиту свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, поясненнями ОСОБА_2, та протоколом впізнання. Слідчий суддя вважає, що слідчим та прокурором під час розгляду клопотання надано достатньо матеріалів (доказів), які є достатніми для переконання що жоден із більш мяких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам».

Посилань на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів немає.

Аналогічна ухвала судді була винесена 01.08.2016 року у справі №523/10851/16-к.

Очевидне системне порушення суддею вимог ст.5 Конвенції, ст.194,196 КПК України.

 

Суддя Позняк В.С., ухвала від 19.07.2016 року у справі №523/10074/16-к.

Суддя обґрунтовує своє рішення про позбавлення особи свободи наступним: «При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також враховує, обставини передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання винуватим, відсутність офіційного місця роботи, майновий стан підозрюваного, а також розмір майнової шкоди, у завдані якої підозрюється ОСОБА_3».

Посилань на конкретні докази існування ризиків (ст.177 КПК), та неможливість застосувати більш м’яких запобіжних заходів немає.

 

Тримання під вартою є винятковою мірою запобіжного заходу. Це прямо зазначено в чинному КПК України. При позбавленні особи свободи на досудовому слідстві держава Україна бере на себе серйозні зобов’язання та повинна дотримуватись високих стандартів.

Однак, все вищезазначене свідчить про те, що слідчі судді цього не розуміють та не бажають дотримуватись вимог навіть національного процесуального законодавства при вирішенні питань щодо запобіжних заходів. Є висока вірогідність того, що вони просто не знайомі із вимогами Конвенції про захист прав людини та практикою застосування ЄСПЛ норм цієї Конвенції.

Вважаю, що таке ставлення слідчих суддів до прав людини є несумісним з можливістю зайняття ними посад суддів.

 

Адвокат Вадим Семенов, Одеса